Зміст
Вночі 13 жовтня 2022 року вперше злунали вибухи в Києві від нового типу зброї. Це були Shahed-136 — іранські дрони-камікадзе, які Росія отримала влітку 2022 року і вже восени кинула проти України. Відтоді характерний гул поршневого двигуна, що нагадує рев старого мопеда, став одним із найвпізнаваніших і найнебезпечніших звуків для мільйонів українців.
За три роки масованого застосування Shahed-136 перетворився з екзотичної іранської розробки на одну з найвивченіших загроз у сучасній повітряній війні. Розберемо детально, що він являє собою технічно, чим відрізняється від «Герані-2» і як Україна навчилася з ним боротися.
Що таке Shahed-136
Shahed-136 — іранський баражувальний боєприпас класу «дрон-камікадзе», розроблений компанією Shahed Aviation Industries, підрозділом Корпусу Вартових Ісламської Революції. Перша публічна демонстрація відбулася у 2021 році.
Це одноразовий безпілотник: він летить до заданих координат і детонує при зіткненні з ціллю. На відміну від FPV-дрона, яким керує оператор, Shahed-136 летить повністю автономно за заздалегідь запрограмованим маршрутом.
“Shahed-136 — це компактна, дешева та масована зброя, що дає змогу завдавати ударів по стратегічній інфраструктурі на відстані тисяч кілометрів при відносно низьких витратах на виробництво.”
Іран передав технологію виробництва Росії у 2022 році. Вже восени 2022-го почалися масові атаки на українські міста під новою назвою — «Герань-2». Росія також розгорнула власне виробництво на заводі в Єлабузі (ОЕЗ Алабуга) і в низці інших підприємств.
Технічні характеристики Shahed-136
| Параметр | Shahed-136 (іранська версія) | Герань-2 (російська версія) |
|---|---|---|
| Довжина | 3,5 м | 3,5 м |
| Розмах крила | 2,5 м | 2,5 м |
| Стартова маса | ~200 кг | ~200 кг |
| Бойова частина | 40–50 кг | до 90 кг (з відповідним зменшенням дальності) |
| Двигун | MD-550 (50 к.с.) | копії MD-550 або аналоги |
| Крейсерська швидкість | 180–185 км/год | 180–185 км/год |
| Висота польоту | 60–4000 м | 60–4000 м |
| Дальність (заявлена) | до 2500 км | до 2000 км |
| Дальність (реальна) | 1000–2000 км | 1000–2000 км |
| Навігація | INS + GPS/ГЛОНАСС | INS + GPS/ГЛОНАСС + доопрацювання |
| Вартість | $20–50 тис. | $50–70 тис. |
Конструктивна схема
Shahed-136 побудований за аеродинамічною схемою «безхвостка» з дельта-крилом — трикутним крилом без окремого хвостового оперення. Така схема проста у виробництві, компактна і стабільна в польоті.
Корпус виготовлений із композитних матеріалів, що знижує радіолокаційну помітність. На кінцях крил розташовані два невеликих вертикальних кіля — характерна риса, яка дозволяє впізнати шахед у небі. Двигун — у хвостовій частині з штовхаючим гвинтом (pusher-конфігурація).
“Дрон літає на висоті від 60 до 4000 метрів з крейсерською швидкістю 180 км/год. Тривалість польоту без посадки може сягати до 24 годин.”
Навігація і стійкість до РЕБ
Базова навігація Shahed-136 — комбінація інерційної системи (INS) і супутникової навігації GNSS (GPS і ГЛОНАСС). Це означає, що дрон може летіти за маршрутом навіть при частковому придушенні GPS — INS продовжує вести апарат за заданим курсом.
У пізніших версіях Росія додала:
- додаткові канали навігації для підвищення стійкості до РЕБ;
- систему оптичного коригування по рельєфу місцевості в деяких версіях;
- можливість обходу відомих зон ППО через програмування складних маршрутів.
Чим Герань-2 відрізняється від Shahed-136
Офіційно «Герань-2» — це те саме, що Shahed-136, лише перейменоване для маскування іранського походження. Але з часом між ними з’явилися реальні відмінності.
Росія адаптувала конструкцію під власне виробництво і доступну елементну базу. Замінені деякі іноземні компоненти, які потрапили під санкції, на аналоги або китайські замінники. Окремі версії «Герані» отримали збільшену бойову частину до 90 кг при зменшеній дальності.
Вартість «Герані-2» у виробництві — близько $50–70 тисяч, що вище за іранський оригінал через складнішу логістику і вищу вартість праці. Але порівняно з ракетами, які вона замінює або доповнює, це все одно дешево.
Сімейство Shahed: версії і модифікації
Shahed-136 — не єдиний представник сімейства. Паралельно існують менший Shahed-131 і значно швидший реактивний Shahed-238.
| Модель | Дальність | Швидкість | БЧ | Особливість |
|---|---|---|---|---|
| Shahed-131 (Герань-1) | до 900 км | 150–170 км/год | 10–15 кг | Менший, дешевший |
| Shahed-136 (Герань-2) | до 2500 км | 185 км/год | 40–50 кг | Основна модель |
| Shahed-136B | до 4000 км | ~185 км/год | 40–50 кг | Збільшена дальність |
| Shahed-238 (Герань-3) | 1000–2500 км | 500–600 км/год | до 50 кг | Реактивний двигун |
| Гарпія-А1 | до 1500 км | до 185 км/год | до 90–150 кг | Важка БЧ |
Shahed-238 — реактивна версія
Shahed-238, відомий в Росії як «Герань-3», отримав турбореактивний двигун замість поршневого. Крейсерська швидкість зросла до 500–520 км/год, максимальна — до 600 км/год.
Це принципово інша загроза для систем ППО. При такій швидкості час від виявлення до удару скорочується критично. Частина зенітних ракетних комплексів і системи перехоплення FPV просто не встигають реагувати.
Росія почала застосовувати Shahed-238 у змішаних роях разом зі звичайними шахедами: повільні дрони перевантажують ППО, реактивні прориваються крізь паузу.
Тактика застосування
Росія застосовує шахеди за кількома основними схемами.
- Масовані нічні рої — запуск 50–100 і більше дронів одночасно з різних напрямків. Мета — перевантажити системи ППО і витратити дорогі зенітні ракети на дешеві цілі.
- Змішані удари — шахеди у парі з крилатими і балістичними ракетами. Дрони відволікають ППО, ракети б’ють у пріоритетні цілі.
- Удари по інфраструктурі — електростанції, підстанції, водозабори, теплові мережі. Саме проти таких об’єктів розрахована бойова частина 40–50 кг.
- Удари в денний час — рідше, але зафіксовані. Вдень збивати шахеди складніше через ризик для авіації, що виконує завдання.
Як Україна збиває шахеди
За три роки Україна значно покращила ефективність перехоплення шахедів. Середній відсоток збитих шахедів у масованих атаках зріс із 30–40% на початку до 70–90% у 2025–2026 роках.
Основні методи протидії:
- FPV-перехоплювачі STING від Wild Hornets — спеціалізовані дрони-мисливці з ефективністю 80–90%;
- зенітна артилерія ЗУ-23-2 і Gepard — ефективна проти повільних низьколітних цілей;
- зенітні ракетні комплекси NASAMS, Patriot, Iris-T — для цілей, що прорвалися через першу лінію;
- мобільні вогневі групи із стрілецькою зброєю — в прифронтових зонах;
- засоби РЕБ — глушіння GPS-сигналу дезорієнтує шахеди, що не мають надійної INS.
Головний виклик — реактивний Shahed-238. Проти нього більшість перелічених методів значно менш ефективна через втричі вищу швидкість. Для його перехоплення потрібні ракети з активним радіолокаційним наведенням, яких обмаль.
“Shahed-136 є серйозною загрозою для критичної інфраструктури через велику дальність та відносно невисоку вартість. Його масоване застосування змушує витрачати дорогі ракети ППО, що є ключовою стратегічною метою Росії.”
Shahed-136 — це зброя не стільки точності, скільки кількості й дешевизни. Один дрон за $50–70 тисяч, що змушує витратити ракету NASAMS за $1 мільйон — це і є логіка його застосування. Відповідь на цю логіку Україна знайшла у STING та інших асиметричних методах перехоплення. Але з появою реактивного Shahed-238 гонка між дроном і перехоплювачем починається на новому рівні.
